СОЦИАЛЬНЫЕ СЕТИ:

Киевский подарок от "детей неразумных"

09.09.2018 18:43

Киевское бесправие  от «діток нерозумних»

 

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?

 

Отчего же  мои думы снова такие грустные?

Да от того, что гражданин России, посетивший Крым, который по воле  граждан-крымчан  присоединился к России,  для киевских  панов -   «уголовник»!

Киевская верховная рада, в которой правят бал русофобы-бандеровцы,  поддержала за основу законопроект № 7017, который предусматривает «введение уголовной ответственности» за  так называемое «незаконное пересечение государственной границы» Украины  гражданами  России.

«За» проголосовал 241 «нардеп».

Вот  такой   сюрприз всем нам  от «діток нерозумних».

Законопроект предусматривает наказание в виде лишения свободы  граждан России на срок до 3 лет за «незаконное», то есть без разрешения киевских временщиков, посещение Крыма  россиянами. 

Если такое нарушение совершено повторно, ответственность ужесточается — граждан России ждет тюрьма  от 3 до 5 лет.

Вот такая новость из Киева.

Что  будем делать, родные мои земляки,  живущие в России? 

Вы все уже не раз  посетили Крым   и в будущем году снова собираетесь отдыхать и путешествовать по Крыму.

Думы мои, думы мои…

Ждать, когда сами граждане Украины отправят в тюрьму этих киевских временщиков?

 

... А я... А я

Тілько вмію плакать,

Тілько сльози за Украйну...

А слова — немає...

 

Тарас Шевченко,  Харьков, 9 сентября 2018года.

 

 

Публикуем полностью стихотворение Тараса Шевченко, написанное в 1840 году

 

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..

 

Бо вас лихо на світ на сміх породило,

Поливали сльози... Чом не затопили,

Не винесли в море, не розмили в полі?

Не питали б люди, що в мене болить,

Не питали б, за що проклинаю долю,

Чого нужу світом? «Нічого робить», —

Не сказали б на сміх...

 

Квіти мої, діти!

Нащо вас кохав я, нащо доглядав?

Чи заплаче серце одно на всім світі,

Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...

 

Може, найдеться дівоче

Серце, карі очі,

Що заплачуть на сі думи —

Я більше не хочу...

Одну сльозу з очей карих —

І... пан над панами!..

Думи мої, думи мої!

Лихо мені з вами!

 

За карії оченята,

За чорнії брови

Серце рвалося, сміялось,

Виливало мову, /125/

Виливало, як уміло,

За темнії ночі,

За вишневий сад зелений,

За ласки дівочі...

За степи та за могили,

Що на Україні,

Серце мліло, не хотіло

Співать на чужині...

Не хотілось в снігу, в лісі,

Козацьку громаду

З булавами, з бунчугами

Збирать на пораду...

Нехай душі козацькії

В Украйні витають —

Там широко, там весело

Од краю до краю...

Як та воля, що минулась,

Дніпр широкий — море,

Степ і степ, ревуть пороги,

І могили — гори.

Там родилась, гарцювала

Козацькая воля;

Там шляхтою, татарами

Засівала поле,

Засівала трупом поле,

Поки не остило...

Лягла спочить... А тим часом

Виросла могила,

А над нею орел чорний

Сторожем літає,

І про неї добрим людям

Кобзарі співають,

Все співають, як діялось,

Сліпі небораки,

Бо дотепні... А я... А я

Тілько вмію плакать,

Тілько сльози за Украйну...

А слова — немає...

А за лихо... Та цур йому!

Хто його не знає!..

А надто той, що дивиться

На людей душою —

Пекло йому на сім світі,

А на тім... /Журбою

Не накличу собі долі,

Коли так не маю.

Нехай злидні живуть три дні —

Я їх заховаю,

Заховаю змію люту

Коло свого серця,

Щоб вороги не бачили,

Як лихо сміється...

Нехай думка, як той ворон,

Літає та кряче,

А серденько соловейком

Щебече та плаче

Нишком — люди не побачуть,

То й не засміються...

Не втирайте ж мої сльози,

Нехай собі ллються,

Чуже поле поливають

Щодня і щоночі,

Поки, поки... не засиплють

Чужим піском очі...

Отаке-то... А що робить?

Журба не поможе.

Хто ж сироті завидує —

Карай того, Боже!

 

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас —

Де ж мені вас діти?..

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...

 

Привітай же, моя ненько!

Моя Україно!

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.




0
0
0



Комментировать

Введите ваш комментаpий

Введите код с картинки